Голос, який не можна ігнорувати: як системні бар’єри поглиблюють насильство щодо жінок з інвалідністю

Захід, який відбудеться наприкінці жовтня, проходитиме під потужним гаслом «Особисті реалії, колективні вимоги».

Головною метою форуму є створення безпечного простору для діалогу, де особистий, часто травматичний досвід жінок буде не просто вислуханим, а перетвореним на конкретні вимоги до державних інституцій та суспільства. Організатори прагнуть змістити фокус із сприйняття вразливості як індивідуальної проблеми жертви на глибокий аналіз систем і норм, які цілеспрямовано виштовхують певні групи людей за межі суспільного життя.

До порядку денного конференції включено широкий спектр тем, що формують множинну дискримінацію, серед яких окремо виділено проблематику інвалідності. Це надзвичайно важливий і своєчасний сигнал, оскільки жінки та дівчата з інвалідністю статистично зазнають насильства значно частіше, ніж жінки без інвалідності, водночас стикаючись із нездоланними бар’єрами під час спроб отримати захист. Відсутність доступного транспорту, фізична недоступність кризових центрів і притулків, а також інформаційна ізоляція роблять їх практично невидимими для традиційних систем підтримки. Коли державні служби, правові механізми й навіть суспільні дискусії ігнорують специфічні потреби цієї групи, ризик маргіналізації та повторної віктимізації зростає багаторазово.

Учасниці та учасники форуму планують спільно проаналізувати, як саме перетинаються такі фактори, як бідність, ізоляція, гендерна ідентичність та стан здоров’я, обмежуючи доступ до базових послуг і процесів прийняття рішень. Підхід, заснований на емпатії та уважному вислуховуванні історій жінок із різним життєвим досвідом, має показати, що побудова справді справедливого суспільства неможлива без урахування потреб тих, чий голос лунає найтихіше. Організатори вважають, що перетворення особистих трагедій на колективні вимоги - це єдиний шлях до створення системи, в якій жодна жінка не залишиться сам-насам із агресором і бюрократичними перешкодами.