Ціна неоплачуваної опіки: як відсутність державних послуг з догляду б’є по жінках і людях з інвалідністю

Жінки витрачають на догляд за членами сім’ї втричі більше часу, ніж чоловіки, що безпосередньо веде до їхньої економічної вразливості.

Для сімей, які виховують людей з інвалідністю, ця проблема стоїть особливо гостро: відсутність доступних державних послуг з догляду не лише обмежує самостійність людини з особливими потребами, а й змушує її матерів або доньок жертвувати власною кар’єрою та майбутніми пенсіями.

На початку листопада в Кишиневі відбулася знакова подія щодо запуску Повестки дій у сфері догляду для Європи та Центральної Азії, організована Міністерством праці та соціального захисту спільно з ООН Жінки. Ключовий посил форуму полягає в тому, що жінки щорічно присвячують неоплачуваній роботі по дому та догляду за близькими в середньому 201 день, тоді як чоловіки - лише 63 дні. Цей дисбаланс має руйнівні економічні наслідки, приводячи до переривання кар’єри, зниження доходів і, як наслідок, до надзвичайно низьких пенсій для жінок у старості. Міністр праці та соціального захисту Наталія Плугару підкреслила, що за цими сухими цифрами стоять реальні людські долі: матері, змушені відмовлятися від роботи через відсутність місць у дитсадках, доньки, які скорочують робочий день, щоб допомагати літнім батькам, і люди з інвалідністю, які не можуть повноцінно брати участь у житті громади через хронічну нестачу професійної допомоги та послуг персонального асистента.

Експерти Організації Об’єднаних Націй зазначають, що демографічні зміни та старіння населення роблять цю проблему системною. Незалежність людини з інвалідністю безпосередньо залежить від наявності надійної системи підтримки, яка нині лягає важким тягарем на плечі жінок усередині сім’ї. Коли державні служби не здатні забезпечити якісний довготривалий догляд або послуги передистки, саме жінки поглинають цей удар, жертвуючи своїм часом, здоров’ям і фінансовим добробутом. Інвестиції в сферу догляду, за оцінками міжнародних організацій, здатні не лише створити мільйони гідних робочих місць, а й збільшити регіональний валовий внутрішній продукт на трильйони доларів, звільнивши економічний потенціал жінок.

Як позитивні кроки на національному рівні були відзначені заходи щодо гнучкого розподілу батьківської відпустки та розвиток альтернативних послуг з догляду за дітьми раннього віку. Проте для спільноти людей з інвалідністю цих заходів недостатньо. Необхідний перехід від точкових ініціатив до створення комплексної, фінансованої державою системи довготривалого догляду. Досвід сусідніх країн, таких як Литва, показує, що поєднання зміни суспільних стереотипів із реальними фінансовими вкладеннями в підтримку сімей, включаючи гнучкі графіки роботи та захист пенсійних прав для неформальних доглядачів, здатне за короткий термін суттєво покращити якість життя як отримувачів догляду, так і тих, хто його надає.